Селігман проводив експеримент над собаками за схемою умовного рефлексу Павлова. Мета – сформувати рефлекс страху на звук сигналу. Якщо у російського вченого тварини по дзвінку отримували м’ясо, то у американського колеги – удар струмом. Щоб собаки не втекли завчасно, їх фіксували в спеціальній упряжі, яка фіксувала їх тіло і вони не могли рухатись.
Селігман був упевнений, що коли звірів переведуть у вольєр з низькою перегородкою, вони будуть втікати як тільки почують сигнал. Адже жива істота зробить все, щоб уникнути болю, чи не так? Але в новій клітці собаки сиділи на підлозі і скиглили. Жоден пес не перестрибнув через найлегшу перегороду, навіть не спробував. Коли в ті ж умови помістили собаку, яка не брала участі в експерименті, вона з легкістю втікала.
Селігман зробив висновок: коли неможливо контролювати або впливати на неприємні події, розвивається сильне почуття безпорадності. У 1976 році вчений отримав премію Американської психологічної асоціації за відкриття завченої безпорадності.


