- розширення
художньо-теоретичних знань у галузі мистецтва;
- розвиток
здатності адекватного сприймання дійсності, художніх образів;
-організацію
художньо-творчої діяльності, побудованої на засадах її наскрізного характеру і
поступового підвищення рівня її самостійності.
Розширення
знань дітей у сфері мистецтва, розвиток художньо-естетичного сприймання – це потужний
засіб становлення світогляду дитини за допомогою наповнення образів
дійсності певним значенням та сенсом.
Я.- А. Коменський говорив: «Більш ніж науками, потрібно займатися (з дітьми) мистецтвами». І.-Г. Песталоцці зазначав: «Дорога до мистецтва є в той же час дорогою до людяності».
Засобами
мистецтва та краси у дітей тренується чуттєве сприймання, яке є основою
розвитку її свідомості, її уподобань та смаків.
Цікаву історію
розповідає М. Ібука, як у давнину продавець старовини оточував свого учня
протягом перших шести місяців навчання тільки найціннішими і справжніми
витворами мистецтва, щоб, надивившись на них, він завжди міг відрізнити
справжній антикваріат від підробки. Тобто в мозку дитини, що являє собою чистий
аркуш паперу, закарбовується справжнє мистецтво та залишається там на все
життя. Утворений стереотип справжнього мистецтва є основою для оцінки творів у
подальшому житті, коли дитина стає дорослою.
При сприйманні
живопису діти віддають перевагу картинам побутового жанру, меншою мірою їх
приваблюють натюрморт та пейзаж. Сюжетна картина притягує дитину цікавим,
захоплюючим змістом. При цьому вона, як правило, не звертає увагу на її
естетичні сторони. Натюрморти і особливо пейзажний живопис викликає інтерес у
дітей зображенням предметів та явищ колірними поєднаннями, колоритом.
У картинах
побутового жанру дітей приваблюють такі теми, як героїка, спорт, образи тварин.
Причому хлопчики проявляють найбільший інтерес до перших двох тем, а дівчатка –
до останньої. При зіставленні двох художніх творів на одну і ту ж тему, але
вирішених художниками по-різному, діти віддають перевагу картинам, написаним
лаконічно, умовно, яскраво, з використанням декоративних можливостей кольору. Схематичні
зображення викликають у дітей протест.
Діти 3-4
років, розглядаючи картину, цілісно й емоційно сприймають художні образи, як
правило, ще не виділяючи естетичні якості, вони диференціюють гарне і потворне,
їх приваблюють способи зображення («тому що малювали фарбами»). Дитина ще не
може виразити в словах свої емоції, які викликані естетичними якостями
зображених предметів. Але саме ці якості її приваблюють та викликають радісні
переживання. Для дітей молодшого дошкільного віку близький пейзажний живопис
Дитина старшого дошкільного віку, в якої є вже
життєвий досвід, враження від знайомства
з широким колом явищ, розвинута здібність до спостереження, аналізу, може
оцінити предмет мистецтва, побачити різницю між реальністю та її зображенням.
Спостерігаються
істотні відмінності у здібностях до естетичного сприймання творів мистецтва у
молодших і старших дошкільників. Встановлено, що для малюків 3-4 років
характерним є «дієво-ігрове» ставлення до образів мистецтва як до звичайних
предметів, емоційні враження у них виникають частіше аніж знайомство з
сенсорними властивостями та якостями, і тільки в старшому дошкільному віці з’являється
здатність сприймати виразні засоби художнього твору.
Під час систематичної роботи з ознайомлення з творами
мистецтва діти адекватно розуміють зміст
твору, визначають моральну, пізнавальну та естетичну цінність їх змісту.
Особистісне
ставлення до зображуваних у творі явищ є важливим чинником процесу соціалізації
особистості дошкільника.
При цьому
виділяють три рівня естетичного сприймання дітьми творів мистецтва.
На першому,
нижчому, рівні дитина радіє зображенню знайомих предметів, які вона впізнала на
картині. Мотив оцінки носить предметний, а в ряді випадків – практичний,
житейський характер.
На другому
рівні дитина починає не тільки бачити у творі, а й усвідомлювати елементарні
естетичні якості, які роблять картину привабливою для неї. Мотив оцінки при
цьому є елементарно-естетичним. Як гарне у картині вона оцінює колір, колірні
поєднання, форму, окремі композиційні прийоми.
На третьому,
високому, рівні естетичного сприймання діти здатні сприймати не тільки зовнішні
ознаки зображуваного явища, а й внутрішню характеристику художнього образу
твору.
Народжуючись з
почуттям подиву, який змушує дошкільнят цікавитися тим, що їх оточує, вони
поступово навчаються ототожнювати приємні переживання та експерименти з красою,
мистецтвом.
У закладі
дошкільної освіти необхідно створити умови, в яких діти могли б отримувати багаті
й різноманітні переживання, де діти могли б задіяти свої відчуття для вивчення орнаменту,
кольорів, фактур і форм, що існують у мистецтві, природі та створюваних самими
дітьми в процесі творчості.
В організації
педагогічної роботи необхідно враховувати особливості дитячого сприймання, емоційність,
здатність до співпереживання, співчутливості, що важливо для розвитку ціннісно-емоційного
ставлення до мистецтва.
Розвиваючи у
дітей адекватність художнього сприймання важливо орієнтуватися на його
структуру, яка включає художньо-естетичний досвід (наявність синестезійності,
вміння «бачити» і «чути»), здатність до співпереживання, емоційну чутливість, а
також наявність художньо-естетичних знань (про специфіку, структуру мистецтва).
Динаміка
розвитку художнього сприймання у дітей визначається наявністю певного обсягу
художньо-естетичних знань; розвиненістю сприймання як розуміння єдності форми,
змісту та світоглядного змісту; розвиненою уявою, образним баченням світу; активністю
прояву асоціативності та емоційної пам’яті; умінням відтворювати художні образи
адекватні авторському; умінням перевести
почуття в думку, слово.
Все це
забезпечує розвиток чутливості, здатності висловлювати своє ставлення до твору,
його емоційне, художнє, творче сприймання.
При сприйманні дошкільнятами різних видів і
жанрів мистецтв проявляються його специфічні особливості. Сприймаючи
скульптуру, діти розуміють її призначення, будують її образ. Естетичну оцінку
скульптури вони пов’язують з її змістом, формою та кольором.
Дошкільнята
можуть самостійно характеризувати скульптуру, розуміють пластику рухів, виразність
забарвлення тощо. На думку вчених обстеження дитиною скульптури малих форм має
бути не тільки перцептивним, але й тактильним. У формуванні пластичного образу
в ліпленні найбільш значущим є етап обстеження, коли вся скульптура
сприймається в цілому, а потім увагу дитини направляється на окремі її частини,
деталі.
Навчання
способам естетичного сприймання скульптури малих форм являє собою послідовний
процес: на основі отримання знань про скульптуру діти підходять до оволодіння
«мовою» пластичного мистецтва.
Освоєння
окремих виразних засобів (матеріал, композиція, силует) допомагає осмислювати
їх зв’язок з художнім образом. Елементарні знання про скульптуру дають дітям
можливість робити висновки, міркувати, порівнювати пластичні образи.
Різноманітність скульптурних матеріалів (камінь, дерево, метал, кераміка)
значно збагачує дитячий сенсорний досвід.
У сприйманні
графічного зображення розрізняють дві сторони:
а) цілісне
охоплення художнього образу твору,
б) сприймання
окремих характерних рис образу, сюжету та композиції твору.
Показниками
розвитку сприймання книжкової ілюстрації є розуміння змісту ілюстрацій; усвідомлення
дитиною засобів виразності (жест, поза, міміка, колір, композиція); емоційне
ставлення до зображених образів; розуміння виразності як в традиційній манері
виконання, так і з елементами умовності.
Найбільш
зрозуміле і близьке сприйманню дитини декоративно-прикладне мистецтво, яке
наближене за своєю природою до творчості дитини (простота, завершеність форми,
узагальненість образу, умовність, уникнення деталізації, цілісність, закінченість
образу).
У цілому до мистецтва, творів мистецтва,
пропонованого дітям, на думку Є. О. Фльоріної, висувається ряд вимог:
1. Мистецтво
має бути високої художньої якості та мати ідейно-виховну цінність. «Смак не
може розвиватися на посередніх речах, але тільки на найкращих», – казав І.- В.
Гете.
2. Мистецтво
для дітей має бути доступне їх сприйманню. Занадто складне мистецтво викликає
напруження дитячої свідомості, призводить до неправильного розуміння образу й
нервового стомлення.
3. Тільки
реалістичне мистецтво з його ідейним, правдивим зображенням життя корисне
дітям.
4. Мистецтво
для дітей має бути багате і різноманітне за емоційним, смисловим змістом, а
також за своїми виразними прийомами.
5. Твори
мистецтва, демонстровані дітям, повинні бути позитивними, життєрадісними. У них
не повинно бути місця песимізму, містиці, сентиментальності, а також грубості
та жорстокості.
6. Мистецтво
для дітей має вирізнятися простотою, ясністю, яскравістю образотворчих засобів.
Воно має бути правдивим, позбавленим фальші, яка псує смак і характер дитини.
7. Мистецтво
для дітей має бути носієм високих моральних якостей, але цей моральний зміст не
повинен перетворюватися на моралізування, яке руйнує образ у дитячому
сприйманні, знижує його моральний вплив на дитину.
8. Підбираючи
художній матеріал, дорослому слід розраховувати на той інтерес, який він може
викликати. Інтересом в основному визначається і емоційне ставлення дитини, й
пізнавальна цінність пропонованого їй художнього матеріалу.
Французька
дослідниця Франсуаза Барб-Галль для того, щоб викликати найбільший інтерес
дитини до художнього твору, зокрема до живопису, радить дорослому згадати
власні приємні спогади про перше знайомство з картиною, власний ранній
позитивний досвід занурення у світ мистецтва. «Що завоювало увагу і викликало
інтерес, де і за яких умов це відбувалося?» Така емоційно наповнена розповідь
дорослого не залишить дитину байдужою.
Доцільно
розповісти дитині, яка картина подобається, яка викликає певні емоції та
фантазії. А далі можна йти слідом за роздумами самої дитини, звернути увагу на
твір, який найбільше зацікавив малюка. Картина, що полюбилася підігріває
інтерес до інших, а також вчить кожного разу знаходити цікаві деталі, щось нове.
При знайомстві
з творами Ф. Барб-Галль також радить враховувати вікові особливості сприймання,
те, що приваблює дитину в цьому віці, а саме:
- теплі,
яскраві кольори;
- різноманітні
форми і кольори, як у конструкторі «Лего»;
- химерна
тривимірність зображення;
- точне
відтворення матеріалу (тканини, хутра, паперу), коли хочеться не тільки
побачити, а й помацати;
- картини, на
яких зображені люди, тварини, або легко впізнаванні предмети пейзажу –
(будинок, дерево, поле, сад і т.п);
- картини, що показують людей у русі або в
певних позах (сплячих, що біжать, танцюючих);
- відкрита
передача емоцій у живописі будь-яких епох (сміх, плач, гнів, подив);
- прості
композиції: одна центральна фігура і мінімум другорядних елементів);
- дрібні деталі (малюки помічають їх у першу
чергу).
Щоб допомогти
сприйманню художнього твору, дітям можна задавати різноманітні запитання,
наприклад: Про що говорить ця річ? Що вона розповідає? Ці питання
зосереджуються на сюжеті, темі чи історії розглянутого артефакту (Який час року
на картині? Що відбувається на картині? Чим вони займаються? Які об’єкти на
картині ви впізнаєте?); А де?
Відповідаючи
на ці запитання, діти опановують мистецтвознавчим словником (А де (на картині)
лінія? Контур? Фактура? Колір? Візерунок? А хто зможе пальчиком провести по
лінії (по контуру), покаже колір (візерунок)?); Що Ви відчуваєте, коли дивитеся
на це?
Намагаючись
зрозуміти, що відчувають зображені художником люди, зокрема на портретах, і що
відчував сам художник, створюючи твір, діти не тільки розвивають уяву, а й
емоційність сприймання, яка допомагає їм ставати більш чуйними до почуттів
інших людей (Що відчуває людина, намальована на цій картині? Що ви відчуваєте,
розглядаючи все це?); А що потім? Ці питання спонукають дітей до прогнозування:
виходячи з візуальних ключів, які помічаються на картині або в артефакті, треба
передбачити, як розвиватиметься ситуація.
Відповідаючи
на подібні запитання, діти практикуються у творчій візуалізації – умінні уявити
те, чого вони, власне не бачили (А що по-вашому, трапиться потім? А що сталося
раніше? А як по вашому, поступить ця людина (що зробить цей звір)? Хто живе в
цьому будинку? Що всередині коробки? А що ми побачили б за тим парканом,
дверима?); Скільки?
Питання можуть
також стосуватися галузі математики, мовних предметів, суспільствознавства,
природознавства (Розкажіть історію про цю картину. З чого зроблено паркан на
картині? Яка погода зображена на картині, чому?); А хто може? Попросити дітей
відреагувати на мистецтво кінестетично, розвиваючи навички уяви (А хто може
скорчити таку ж гримасу, як у намальованого персонажа? А як ти покажеш поставу
героя?); Однакове та різне. Наступні питання заохочують розвиток у дітей
навичок візуального порівняння (Яка людина (звір) на картині більша? Старша?
Молодша? Менша? Покажіть найдовшу (тонку, яскраву) лінію). Можна також
порівнювати дві схожі картини і знаходити схожості та відмінності; Особисті
смаки.
Ці питання
дозволяють дітям висловлювати особисті переваги, реакції на художню роботу,
виходячи зі свого спонтанного естетичного відгуку (Яку картину (артефакт,
скульптуру) хочеться взяти додому, подарувати батькам?).
Можна
пропонувати дітям ряд різноманітних засобів активізації розвитку зацікавленості
творами мистецтв.
Ось деякі з
них:
1. Віконце
«для підглядання». У аркуші паперу (конверті) такого ж розміру, як і плакат
(листівка) з репродукцією картини, прорізається віконце, яке має припадати
навпроти цікавої деталі твору живопису. Наприклад, якщо демонструється картина
Матісса «Золоті рибки», то у віконце визирає одна з рибок. У портреті можна
обрати очі, губи, якусь прикрасу і т.п., а якщо мистецтво безпредметне, то
через віконце можна показати помітну геометричну подробицю або яскраву пляму.
2. Виставка.
Порожню стіну або стінку шафи чи іншу вертикальну поверхню в приміщенні можна
перетворити на «музей», розташовуючи набори репродукцій середньої величини на
рівні дитячих очей. Аналогічно на горизонтальній поверхні можна організувати
ярмарок ремісничих виробів.
3. Читання
книжок про музей.
4. Мозаїчні
головоломки («пазли») із зображеннями художніх картин.
5.
Колекціонування листівок, демонстрування своїх колекцій.
6. Сортування
наборів поштових листівок з репродукціями творів мистецтва. Складність
завдання, пов’язаного із сортуванням, зростає по мірі ознайомлення з
мистецтвом.
7.
Демонстрування дрібниць, що мають відношення до високого мистецтва (картинки,
закладки, значки).
8. Подорожі,
спостереження дають щось таке, про що діти дізнаються пізніше з книг, картин
або розмов. Вони повинні відповідати рівню розвитку та спостережливості кожної
дитини.
9. Знайомство
з професійними художниками.
10.
Спостереження мистецтва в житті співтовариств – сусідів, земляків і т.п.
11. Ілюстрації
літературно-художніх творів.
Отже, залучати дітей до мистецтва необхідно. У
якості гасла використаємо цитату Глена Доумана: «Наскільки б кращим став світ,
якщо б голод пізнання трирічної дитини задовольнявся не тільки Міккі Маусом і
цирком, а й творами Мікеланджело, Мане, Рембрандта, Бенуара, Леонардо да Вінчі!».
Література
Балацька Л. К. Уява в
житті дитини / Л. К. Балацька. – К.: Знання, 1974. – 46 с.
Барб-Галль Ф. Как говорить с детьми об
искусстве / Франсуаза Барб-Галль. - Издательство: Арка, 2012. – 192 с.
Волынкин В.И. Художественно-эстетическое
воспитание и развитие дошкольников: учебное пособие – Ростов н/Д : Феникс,
2007. – 441 с
Ибука М. После трех уже поздно / Масару
Ибука. – М.: Олта, 2003. – 64 с
Казакова Т.Г. Теория и методика развития
детского изобразительного творчества : учеб. Пособие / Т. Г. Казакова. – М. :
Гуманитар. Изд. Центр ВЛАДОС, 2006. – 255 с. : 16 с. ил.: ил. – (Педагогика и
воспитание).
Левин А. А. Воспитание творчества / А. А.
Левин. – М.: Знание, 1977. – 64 с
Моляко В.О. Психологічна теорія творчості / В. О.
Моляко // Обдарована дитина, 2004. - № 6. – С. 2-9.
Немає коментарів:
Дописати коментар